Контекст
Остання частина закінчилася тим, що Паваротті несподівано помер на кладовищі, де компанія дивилася футбол. Ця частина продовжує цю сцену, починаючи із зізнання Бонда.
Текст
Бонд признається, що шукав Паваротті, щоб вбити його.
- Для чого тобі було вбивати його?
- Бо він був мертвий.
Я гадав, що моє перше враження про Бонда було хибним. Невже він й справді був фальшивим й нещирим увесь цей час? Це неабияк мене обурило, лють поступово наростала, мене пронизало відчуття, що я от-от вибухну. Я аж налякався. Я рвучко витягнув із своєї сумки сокиру, викинув її геть, і шукаючи томик Руданського, почав нервово ритися в сумці. Нарешті знайшовши його я сів і почав читати.
- Джеймсе, ти невдаха - сказала Хмаринка.
- Що?
- Подумай сам, ти хотів убити людину, яка й так уже мертва, а тепер уже двічі мертва. Але навіть попри це, тобі не вдалося цього зробити. Ти мене розчарував. Я думала, що ти справжній майстер.
- Ти права - після паузи погодився Бонд - Я - невдаха - він ледь не плакав.
- Хлопці, годі про сумне - втрутився Мирослав Скорик - Паваротті тепер вже справді мертвий, і що поганого в тому, що це не ти його вбив, Джеймсе? Це - доля. Так мало бути, все, що відбувається - відбувається не просто так.
- Ти не розумієш - закивав заплаканий Бонд.
- Все він розуміє - сказала Хмаринка - Вся твоя успішність побудована на щасливих збігах обставин: твоє кохання, Паваротті... Напевно ти нікого сам не вбив.
- Так, це правда - вибухнув плачем Бонд.
- Це доказує здогадки вчених про те, що наш всесвіт - чистого роду випадковість - скрикнула Хмаринка, зупиняючи запис на диктофоні - я дістану Нобелівську премію за це!
- Хмаринко, пиздуй звідси нахуй, поки я тебе не порішив - сказав Бонд бездушно.
- Ось з цього тобі треба почати - сказав Скорик - Перестань отак обходитися з живими істотами.
Всі засміялися. Дружньо обійнявшись, всі сіли в коло біля багаття, і ще довго розповідали страшні історії. Особливо до місця це було посеред цвинтаря, біля мертвого Паваротті і кісток сім'ї Шекспірів.
Скінчилося все тим, що Бонд, щоб не лишати свідків перерізав усіх. Але в запеклій сутичці з Хмаринкою-графом Дракулою він програв.
Героїчно схлипуючи, Хмаринка попливла собі геть і зникла у густому, пропахнутому трагедією і трупним смородом тумані. Земля потроху оберталася довкола своєї осі, і ось перші промінчики сонця впали на шматки плоті серед цвинтарної трави. Все ще похмурий туман поступово опускався все нижче, накриваючи землю росою. По мірі того, як сонце нагрівало трупи наших персонажів, із них виділялася смертоносна субстанція і ширилася атмосферою. Охоплена цією субстанцією, флора задихалася й зогнивала. Жахіття її через коріння пустилося в землю. Повільно але впевнено смертоносний страх добирався до ядра. Ось, воно застигло у жаху, спостерігаючи, як смерть неухильно повзе до нього... Останні краплинки розпеченого заліза трималися найдовше, але невдовзі і їх поглинув вічний холод, зливаючись з відкритим космосом, охоплюючи все більші його простори. Ентропія була все ближча нулю. Ось так і повернувся Всесвіт туди, звідки виліз, у космічну сингулярність, щоб знову відродитися, забувши про Бонда, Хмаринку, Колобка, гнилого трупа Паваротті й інших...