Об'єктивність в етиці
У своїй книжці "Моральний краєвид" (The Moral Landscape) Сем Гарріс бере за основу своєї моральної філософії поняття добробуту. Добро є тотожним більшому добробуту, а зло є тотожним меншому добробуту, або більшим стражданням.
Добробут залежить від об'єктивних фактів про суб'єктивний стан людей. Говорячи про об'єктивність, Сем має на увазі *епістемологічну* об'єктивність.
Епістемологія - це наука про те, як ми отримуємо знання. Тоді як людська свідомість, принаймні за думкою певних філософів, є *онтологічно* суб'єктивною - тобто такою, що існує, в певному сенсі, окремо від фізичної реальності (хоча, звичайно, тісно з нею пов'язана) - ми все ще можемо говорити про неї *об'єктивно* з погляду епістемології.
І, оскільки така об'єктивність щодо добробуту можлива, то можлива й об'єктивність щодо етичних настанов.
Відповідно, можливим є і застосування наукового методу до етики, а саме - постійне піддавання критиці наших уявлень про добробут і про те, як його краще досягати, і пропонування кращих ідей.
І те, що поняття добробуту не є вичерпно сформульованим, не є проблемою. Адже ми можемо робити висновки про моральні настанови крок за кроком, інкрементально, виходячи із того, що ми знаємо про добробут на сьогодні.
Тут Сем проводить аналогію із здоров'ям. Можливо, в майбутньому вважатиметься, що старість у віці ста років - це ознака поганого здоров'я. Однак, це не означає, що ми не можемо сказати абсолютно нічого про те, що добре а що погано для нашого здоров'я виходячи із того, що ми знаємо сьогодні.